Православні церкви в Україні сьогодні – це Православна церква України та, на регіональному рівні, Російська православна церква. До жовтня 2018 року існувала Українська православна церква – Київський патріархат, яка до того часу не була визнана канонічною, Українська православна церква Московського патріархату, яка була визнана канонічною, та Українська автокефальна православна церква, яка до того часу не була визнана канонічною. З жовтня 2018 року православні церкви України підпорядковуються Вселенському патріархату Константинополя в Стамбулі з метою об’єднання трьох церков. У 2016 році до Української православної церкви – Київського патріархату належало 45,7 % населення, до Української православної церкви Московського патріархату – 13,3 %, а до Української автокефальної православної церкви – 0,8 %.
У 988 році великий князь Володимир Великий заснував православну церкву в Київській Русі. Вона підпорядковувалася Константинопольському патріархату, а митрополичий престол знаходився в Києві. У 992 році згадується перший єпископ Володимира на Волині. З’явилися церкви та монастирі, найважливішим з яких є Києво-Печерська лавра.
Нові єпархії були утворені в Галичі, Холмі, Луцьку та Перемишлі. З 1303 року існувала Галицька митрополія, до якої входили єпархії Галичини та Волині. У 1305 році київський митрополит переніс свою резиденцію до Володимира на Клязьмі, а в 1325 році — до Москви.
У 1340 році території сучасної України перейшли до складу Польщі. Вони підпорядковувалися по черзі митрополитам Литви або Галичини. З 1391 року всі єпархії підпорядковувалися митрополитам Москви.
У 1439 році знову була створена власна митрополія Києва. Православна церква перебувала під постійним тиском з боку римо-католицької церкви в Польщі. У 16 столітті єзуїти, такі як Петро Скарга, дуже активно агітували серед православного населення, також відчувалися реформаторські впливи (кальвіністська церква). Моральний стан православного духовенства був недбалим. Існували співжиття, а посади розподілялися між власними нащадками та знайомими (симонія).
З 1590 року руські єпископи прагнули об’єднання з Римо-католицькою церквою. У 1596 році вони уклали Брестську унію. Була утворена уніатська греко-католицька церква, яка організаційно та канонічно підпорядковувалася католицькій церкві, але зберігала візантійсько-православний обряд у літургії та духовному житті.
Єпископи Львова та Перемишля відмовилися дати свою згоду, так само як і більшість монастирів та православних братств. Після початкового опору більшість монастирів та церков у наступні десятиліття були підпорядковані уніатській церкві.
У 1620 році знову був призначений православний митрополит Києва, однак під захистом козаків. У 1633 році польський король вперше знову призначив православного митрополита Києва.
Після проголошення першої незалежної української держави 25 січня 1918 року — Української Народної Республіки — українське духовенство намагалося підкріпити державну незалежність створенням автокефальної православної церкви. Постанова Російської Православної Церкви від вересня 1918 року схвалювала визнання автономної української церкви. Через хаотичні обставини перші спроби виявилися безуспішними. Однак більшовики, які перемогли у громадянській війні та прагнули послабити Російську Православну Церкву, спочатку прихильно ставилися до ідеї української національної церкви.
Перша автокефальна українська церква була заснована у травні 1920 року в Києві й у жовтні 1921 року обрала Василя Липківського своїм першим митрополитом. Оскільки йому бракувало необхідного визнання з боку патріарха, його було висвячено священниками та мирянами через «покладання рук», що не відповідало православному канонічному праву. Через це першу УАПЦ інші православні церкви не визнали. Попри те, у середині 1920-х років вона, за власними даними, нараховувала в Україні 3–6 мільйонів вірян, організованих у 1000 парафій із 1500 священниками й 30 єпископами.
Після того як заступник місцеблюстителя патріаршого престолу Сергій (з 1943 року — Патріарх Російської Православної Церкви) у 1927 році зробив декларацію перед радянською владою, у якій Російська Православна Церква визнавала відокремлення церкви від держави, більшовики втратили інтерес до української автокефалії. Єпископа Липківського того ж року змусили подати у відставку й заслали, а церква втратила свою автокефалію у 1930 році. У наступні роки було заслано понад 1000 її священнослужителів. 1937 року вона припинила своє існування.
У 1941 році на території німецько окупованого польського Генерального губернаторства знову відновилася Українська автокефальна православна церква. Цього разу вихідним пунктом стала Польська Православна Церква, якій 1924 року Вселенський патріарх Константинополя надав статус автокефалії. Її митрополит Діонісій у 1940 році висвятив лінгвіста та ректора першого українського університету в Кам’янці-Подільському, Івана Огієнка (Іларіона), на єпископа Холма і Підляшшя, а 1944 року — на митрополита. Так у Генеральному губернаторстві виникла канонічно бездоганна Автокефальна Православна Церква Генерального губернаторства (АПЦГГ). З неї була сформована нова Українська Автокефальна Православна Церква. Однак обрання Іларіона митрополитом Київським 25 листопада 1941 року німці не визнали.
У Свято-Успенському Почаївському монастирі приблизно в той самий час виникла Українська Автономна Православна Церква. Сфера її впливу простягалася від Волині до Дніпра. Митрополитом був призначений архиєпископ Алексій (Громадський) з Луцька. Церква намагалася добитися визнання своєї автокефалії в Україні, але зазнала невдачі, оскільки в той самий час у польській частині України була знову заснована Українська Автокефальна Православна Церква. Тому вона підпорядкувалася Російській Православній Церкві як автономна церква.
8 жовтня 1942 року було підписано акт про об’єднання двох українських церков. Проте митрополит Алексій згодом відкликав свій підпис під тиском частини єпископів власної церкви. У 1943 році його було вбито.
Обидві церкви були ліквідовані у 1944 році після захоплення цих територій Червоною армією.
Від 1990 року в екзархаті України Російської Православної Церкви зростали прагнення до більшої самостійності. У 1990 році також були офіційно відновлені Українська Автокефальна Православна Церква та Українська Греко-Католицька Церква. Між цими трьома церквами було заново розподілено церковні будівлі та інше майно.
1992 року митрополит Філарет Київський вийшов із Російської Православної Церкви. Унаслідок цього виникли Українська Православна Церква (Московського Патріархату) та Українська Православна Церква (Київського Патріархату). Останню більшість православних церков не визнає. Також між цими двома церквами виникли суперечки щодо майна та статусу національної церкви.
У політичних конфліктах в Україні, що тривають від 2014 року, усі церкви стали на бік українських позицій, за винятком Української Православної Церкви (Московського Патріархату), яка відстоювала російську позицію. У 2016 році 45,7 % населення відносили себе до Української Православної Церкви (Київського Патріархату), 13,7 % — до Української Православної Церкви (Московського Патріархату) і 1,3 % — до Української Автокефальної Православної Церкви.
У жовтні 2018 року три дотепер конкуруючі українські православні церкви були спільно та всупереч спротиву російської церкви визнані канонічними й підпорядковані Вселенському Патріархату. Синод за участі представників усіх трьох церков був відкритий 15 грудня 2018 року.